Відтепер кожен українець може обрати для себе сімейного лікаря, підписавши з ним Декларацію. Головним завданням сімейного лікаря має бути обізнаність зі станом здоров’я пацієнта та його родини, забезпечення індивідуального підходу до кожного хворого. Загалом сімейний лікар повинен надавати допомогу усім членам родини у разі виникнення медичних проблем та сприяти формуванню рівноваги в сімейних стосунках.

Згідно визначення Всесвітньої організації сімейних лікарів (WONCA), головними принципами сімейної медицини як спеціальності є: тривалість і безперервність спостереження за пацієнтами; багатопрофільність первинної медичної допомоги; ставлення до родини як до одиниці медичного обслуговування; профілактика як основа діяльності сімейного лікаря; узгодження та упорядкування між ланками медичної допомоги; відповідальність пацієнта, членів його сім’ї та суспільства за збереження й поліпшення здоров’я.

Сімейний лікар, надаючи допомогу кільком поколінням пацієнтів з однієї родини, обізнаний про ставлення її до здоров’я, спорту, харчування та шкідливих звичок тощо. Також необхідним є контроль ризиків, які пов’язані зі здоров’ям і прогноз очікуваних і непередбачуваних переходів кожного із членів родини в зону ризику. Одним з найважливіших принципів сімейної медицини є профілактична спрямованість, так як її представники мають можливість застосовувати попереджувальні заходи на ранньому етапі розвитку хвороби пацієнта. Щоденною роботою сімейного лікаря є прогнозування ризику розвитку окремих захворювань, доклінічна їх діагностика, своєчасність інформування пацієнта, а також розробка і здійснення профілактичних заходів. До того ж він, як ніхто з медичних працівників, зацікавлений у зниженні захворюваності прикріпленого населення, тому що зекономить кошти виділені лікарю на кожного пацієнта.

Недостатнє фінансування бюджетної галузі є однією з проблем вітчизняної системи охорони здоров’я в цілому та сімейної медицини зокрема, що унеможливлює спроможність забезпечення населення необхідним рівнем обслуговування. Приватні медичні центри для більшості українців недоступні через високу вартість послуг. Покращення стану фінансування галузі можна очікувати в разі зростання економіки та запровадження страхової медицини для працюючих верств населення.

Експерти зазначають, що запропонована новими реформами схема впровадження первинної медичної допомоги має деякі ризики та суттєві вади.

Як стверджує професор Лілія Бабінець, завідувачка кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики-сімейної медицини Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я.Горбачевського, перша група недоліків стосується обрання сімейного лікаря, адже об’єктивна інформація про кваліфікацію медиків відсутня, тож пацієнти покладатимуться в кращому разі на власний досвід, у гіршому — на поради сторонніх людей або недостовірну «рекламу». Самі ж лікарі будуть зацікавлені в тому, аби якнайшвидше сформувати перелік «своїх» пацієнтів із тих, котрі живуть неподалік.

Згідно офіційній статистиці, лікарів первинки значно менше, ніж потрібно для обслуговування пацієнтів. По-друге — дефіцит медичних кадрів для первинної медичної допомоги. Попри те, що в нашій державі достатньо випускників медичних вишів, у галузі їх залишається значно менше, особливо на рівні первинної медичної допомоги. Молоді спеціалісти виїжджають за кордон, де оплата аналогічної праці майже на порядок вища. Причому кадрова проблема стосується не лише сімейних лікарів, а й сімейних медсестер — це найболючіша проблема вітчизняної охорони здоров’я.

По-третє — проблеми і з діагностикою на первинній ланці. Адже документ ами МОЗ на цьому рівні передбачається широкий перелік обстежень, аналізів і діагностичних процедур — їх має забезпечити держава у випадку звернення пацієнта до лікаря. Механізм контролю за подібним розподілом до кінця не виписаний. Не менш важливим питанням є контроль якості роботи лікарів первинної медичної допомоги, який слід здійснювати за встановленими індикаторами.

Реформа у галузі охорони здоров’я дає надію на створення оптимальної й ефективної системи надання медичної допомоги в Україні. Однак вона буде успішною лише за умови врахування кращого досвіду європейських країн, співпраці МОЗ, зацікавлених державних інституцій, медичної спільноти, професійних самоврядних організацій, територіальних громад, пацієнтських асоціацій.

І.Шумлянський – заступник головного лікаря
з організаційної науково-методичної роботи