Остеоартроз (ОА) – це група захворювань різної етіології з подібними біологічними, морфологічними та клінічними проявами й наслідками, в основі яких лежить ураження всіх елементів суглобу, в першу чергу суглобового хряща, а також субхондральних відділів кістки, синовіальної оболонки, зв’язок, капсули і периартикулярних м’язів. ОА супроводжується помірним або вираженим синовіїтом, характеризується хронічним перебігом і тенденцією до прогресування.
У разі ОА, в основному, уражаються великі суглоби, що витримують значні навантаження. Приблизно у 25% випадків - колінні суглоби.
Причини, що призводять до порушення структури, і в подальшому функції суглобу: можна розділити на дві групи: фактори, які обумовлюють підвищення внутрішньосуглобового та внутрішньокісткового тиску, що впливає на незмінений хрящ, у таких ситуаціях виникає механічний артроз. До цих факторів відносять дисплазію суглоба, ушкодження зв’язок (нестабільність суглоба), травми (розрив меніска), надмірну масу тіла, мікротравми та ін. фактори (хондрокальциноз, некроз епіфіза, артрити чи спадкові чинники), що призводять до виникнення структурного артрозу; вони безпосередньо не підвищують внутрішньосуглобовий тиск, але призводять до ослаблення хряща.
Клінічні прояви ОА обумовлені:
Інтраантикулярними змінами - реактивним синовіїтом, підвищенням внутрішньосуглобового і внутрішньокісткового тиску, дисконгруентністю, підвивихом або протрузією голівки та ін.
Екстраартикулярними змінами – контрактурами, ангіопатією, що супроводжується больовим синдромом, нейродистрофічним синдромом, вертеброгенними синдромами, змінами на рівні цілісного організму.
Біль виникає в результаті підвищення внутрішньосуглобового і внутрішньокісткового тиску, що діє на барорецептори сумкозв’язкової структури.
Еволюцію структурних порушень, що призводять до ОА і зумовлюють появу болю, можна відобразити таким ланцюгом реакцій: внутрішньосуглобовий процес → больова м’язево–рефлекторна відповідь → хронічний м’язевий спазм → підвищення внутрішньосуглобового тиску, спазм судин і стиснення нервів, структурні біохімічні та метаболічні зміни → симптоми ОА. Ця схема досить умовна, але розуміння патогенезу в цілому дозволяє обґрунтовано обрати тактику лікування ОА і профілактику важких форм захворювання.
Діагностика
Проведення діагностики має певну послідовність. Спочатку оцінюють клінічну картину, після цього проводять інструментальну діагностику такими методами:
- рентгенографія (дозволяє визначити звуження суглобової щілини, ознаки остеосклерозу, наявність кісткових виростів – остеофітів);
- лабораторні дослідження;
- артросонографія;
- магнітно-резонансна томографія (МРТ);
- термографія;
- радіоізотопна сцинтинграфія;
- артроскопія – пряме візуальне обстеження порожнини суглоба з можливим проведенням біопсії;
- біопсія.
Незважаючи на велику кількість діагностичних методів, основна роль в діагностиці захворювань колінного суглоба належить традиційній рентгенографії. Проте вона не може задовольнити потреби ранньої діагностики, тому що в більшості випадків зміни, що виявляються не рентгенограмі, дозволяють визначити ушкодження колінного суглоба при появі патологічних процесів у кісткових елементах, і в основному дані зміни вже незворотні і складні в лікуванні.
Останнім часом інтенсивно розвивається метод ультразвукового дослідження кістково-суглобової системи. Застосування УЗД в артрології відносно новий напрямок і доволі перспективний.
При проведенні УЗД колінного суглобу при підозрі на деформуючий остеоартроз оцінюється стан структур даного суглоба:
- м’яких тканин;
- гіалінового хряща;
- синовіальної оболонки;
- суглобових сумок, заворотів і суглобової порожнини;
- суглобових поверхонь.
З боку вищеперерахованих структур колінного суглобу при деформуючому остеоартрозі візуалізуються такі зміни:
- набряк м’яких тканин;
- зменшення товщини гіалінового хряща та наявність в ньому гіперехогенних включень;
- дифузне або вогнищеве потовщення синовіальної оболонки, а також поява на ній множинних війчастих розростань;
- наявність випоту однорідного або дрібнодисперсного в суглобових сумках, заворотах та суглобовій порожнині;
- суглобові поверхні деформовані з наявністю одиничних або множинних остеофітів.
УЗД колінного суглоба при деформуючому остеоартрозі має низку беззаперечних переваг. Метод відзначається інформативністю, неінвазивністю (на відміну від артроскопії), доступністю та економічністю (в порівнянні з КТ та МРТ). УЗД не має протипоказів, дає можливість візуалізувати м’якотканинні компоненти суглоба, проводити багаторазові повторні обстеження. Однією з переваг УЗД є можливість визначення ранніх патологічних змін при даному захворюванні, що дозволяє проводити діагностику патологічного процесу.
Віталій Перев’язко, лікар травматолог РОКЛДЦ ім. В. Поліщука
Юрій Бур, Наталія Онищук, лікарі УЗД РОКЛДЦ ім. В. Поліщука
Чекаємо комерційні пропозиції
To view this Flash you need Javascript on your browser and updated version of flash player.